Напевне у багатьох людей тополя асоціюється із надокучливим пухом, алергією та нежиттю, а тому її вважають абсолютно некорисним деревом.
А чи знали ви, що у 60-х роках минулого століття на Полтавщині спеціально вирощували тополеві насадження.
Їх висаджували уздовж заплавів річок Псел, Сула, Ворскла та Кременчуцького водосховища. Це саме те середовище, із вологим ґрунтом, де найкраще ростуть тополеві насадження, у той час, коли більшість річкових заплав непридатні для соснових борів, березових гаїв чи дібров.
Масштабне вирощування тополевих насаджень було спрямоване для забезпечення целюлозно-паперової промисловості безперебійним постачанням деревиною. І тополя добре в цьому підходила, адже дерево дуже швидко росте. Наприклад, вже через рік після садіння, насадження сягають 4 метрів, а у віці 11-13 років – 18-20 метрів. Її вік стиглості – 30-40 років.
Для вирощування посадкового матеріалу, у Кобеляцькому лісництві Кременчуцького лісового господарства був закладений лісовий розсадник всеукраїнського рівня, де розводили різні селекційні сорти тополь. Садіння сіянців, догляд за культурами, а також розчищення лісосік проводили механізовано.
Інша причина висаджування тополевих насаджень – укріплення берегів Кременчуцького водосховища. Окрім швидкого росту, тополі ще й добре укорінюються, а це сприяє зменшенню руйнації ґрунту.
Нині тополеві насадження висаджують у невеликих обсягах. Переважно – на малопродуктивних підтоплених ділянках та у водоохоронних зонах річок. Також садять тополю уздовж берегів Кременчуцького та Кам’янського водосховища. Тополі захищають береги від руйнівної дії хвиль, а поля – від вітрів.