|
Юрій Петруша до повномасштабного вторгнення був лісничим у Лихівському лісництві філії «Петриківське лісове господарство». Нині воїн-лісівник несе службу у славетній 93-й бригаді «Холодний Яр». Побував на Харківському напрямку, де звільняв Ізюмщину. А в лютому цьогоріч – Бахмут. Влітку справив півстолітній ювілей. Прийшов працювати в лісову галузь у 2013 році, одразу після закінчення Харківського національного аграрного університету. Загалом має три вищі освіти. Каже, краса лісу манила завжди, тож вирішив піти, навчатися та працювати. «Працював агрономом. Потім колгоспи розвалилися, але лишився займатися землею, бо дуже люблю природу. Тому й вступив на кафедру лісового господарства. Ну так і потрапив до лісництва – пішов працювати за спеціальністю. Що спонукало піти – завжди подобалася природа. В принципі і агрономія, і лісове господарство не дуже одне від одного далеко. Звісно, відрізняється, але все одно воно пов’язане. І природою, і посадкою». Зізнається, найбільше з обов’язків завжди подобалося саме створювати нові ліси. «Що для мене ліс? Перш за все – краса. А так і важливість, яку він виконує, свіже повітря, екологія. Подобається садити ліс, бо це наше майбутнє, майбутнє наших дітей. І просто краса. Все, що пов’язане з посадкою – мене завжди приваблювало». Займаючи керівну посаду пан Юрій користується неабиякою повагою як серед колег, так і серед односельців. Зазвичай в підпорядкуванні мав 17 людей, іноді – до 30. Пояснює, кількість працівників залежить від обсягу роботи. «Як працювалося? Добре працювалося, завжди було взаєморозуміння в нас. Завжди знаходили в усьому спільну мову, ніяких психологічних трюків ніколи не доводилося застосовувати». Про службу говорить, що все це не задля нагород. Військової підготовки не мав, проте мав фізичну, адже одна з вищих освіт – фізрук-тренер. А в юності проходив строкову службу. «По різному навіть до цього ставишся: що зараз в 50 років, що тоді у 20. Що тоді були автомати, що зараз автомати. Як тоді були БТРи оці старенькі, так і зараз на них ганяємо. За новітню техніку дуже розповідати не будемо, але дещо вже з’являється». Після перемоги та демобілізації планує обов’язково повернутися до рідного лісу. «Звісно планую повернутися в лісництво. Я навіть й зараз, коли виходить вирватися, їду до лісництва. Разом з помічником плануємо осінню висадку. Краса лісу не відпускає». За ліси, в яких йдуть бойові дії, говорити боляче. Каже, майже нічого не залишилося. Доведеться дуже багато працювати, аби їх відновлювати. «Ліси дуже пошкоджені. Взагалі на Харківському напрямку ми стояли так, що ворог у лісі був. То від лісу там майже нічого не лишилося. Побитий увесь, це було навесні, що навіть листя не було, ліс не розпускався. Одні стовбури лишилися. Це треба дивитися, яке буде самопоновлення. Там, де я бачив, там була акація, тобто вона може пустити поросляк. А так, зрозуміло що доведеться дуже багато вирубувати, щоб все відновити. Це саме ті ліси, де безпосередньо були бої». Вдома на воїна з нетерпінням чекає дружина, троє дітей, батьки. А також його лісова родина – робочий колектив та мешканці Лихівки. Бажаємо воїну якнайшвидшої перемоги! Дякуємо за службу та за захист! |